До десятої річниці Іловайської трагедії
Десять років минуло з часу боїв за Іловайськ, коли наші Захисники та Захисниці, з непохитною вірою в свободу та незалежність, боролися за кожен сантиметр рідної землі. Ці події залишили глибокий слід у серцях українців, ставши символом неймовірної мужності.
У серпні 2014 року українські війська, включаючи регулярні частини та добровольчі батальйони, потрапили в оточення російських військ та підтримуваних ними сепаратистів у районі Іловайська, що в Донецькій області. Операція, яка мала на меті звільнення міста від бойовиків, обернулася масштабною трагедією через раптове вторгнення регулярних російських військових підрозділів.
Українські війська опинилися в тактичному оточенні - «Іловайському котлі», з якого вихід виявився надзвичайно складним і трагічним. Після домовленості про «зелений коридор» для виходу українських військових з оточення, ворожі сили порушили угоду і розпочали масований обстріл колон військових, що призвело до численних втрат.
Серед захисників, які потрапили в Іловайський котел, були бійці з усієї України. Вони проявили надзвичайну мужність і відданість своїй країні.
Вадим Віталійович Антонов народився 24 липня 1976 року в Житомирі. Закінчив Житомирську ЗОШ №20, Житомирський автодорожній коледж та Житомирський державний технологічний університет, здобувши спеціальність інженера-механіка. Активний учасник Революції Гідності, був членом «Михайлівської» сотні самооборони Євромайдану.
В часи війни був солдатом резервного батальйону оперативного призначення «Донбас» Національної гвардії України. Загинув 10 серпня 2014 року під Іловайськом в ході зіткнення із терористами при комплексному обстрілі позицій українських військових - прикривав відхід 10-ти побратимів. За слідами на місці бою побратими дійшли висновку, що терористи захопили й потягли до своїх позицій тяжкопораненого Вадима.
У жовтні 2014-го пошукова група місії «Чорний тюльпан» виявила тіло Вадима - у безіменному похованні біля кладовища в Іловайську - та доставила в Запоріжжя. Ідентифікований за тестами ДНК.
Його смерть стала великою втратою для всіх, хто знав цього відважного бійця. Пам’ять про Вадима живе у серцях побратимів, родини та всіх, хто цінує і шанує героїв, що віддали своє життя за Україну.
Вадим Антонов був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (14 серпня 2014, посмертно) - за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі. Його приклад є символом незламності духу українського народу і нагадує нам про те, що свобода і незалежність - це ті цінності, за які варто боротися до останнього.
Вадим залишив по собі не лише спогади про героїзм, а й науку про те, що справжній патріотизм проявляється у готовності пожертвувати собою заради майбутнього своєї країни. Він залишиться живим у нашій пам’яті, поки ми пам’ятаємо про його подвиг.
Іван Іванович Ганя був уродженцем Нововолинська, народився 11 лютого 1965 року. У 1992 році він служив у миротворчих силах ООН в Югославії. З початком війни на сході України у 2014 році він добровільно приєднався до батальйону «Донбас», де став молодшим сержантом та старшим кулеметником БТР.
29 серпня 2014 року Іван Ганя загинув під Іловайськом, відбиваючи напад ворога та прикриваючи своїх побратимів. Відважний воїн загинув від кулі снайпера, захищаючи своїх товаришів. Його тіло було поховане спочатку як невпізнане, але пізніше, після ідентифікації за допомогою ДНК, його перепоховали в рідному місті Нововолинськ з усіма військовими почестями 22 серпня 2015 року.
Іван Ганя посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня -за особисту мужність і героїзм, проявлені у захисті України. Його ім’я назавжди залишиться в пам’яті співвітчизників як приклад справжньої відданості та самопожертви заради своєї країни.
Володимир Миколайович Костюк народився 17 березня 1981 року в селі Яківка, Івано-Франківська область. Він ріс у звичайній родині, де його з дитинства привчали до праці, відповідальності та любові до рідної землі. З дитинства хотів бути військовим, як батько, проявляв лідерські якості, марив небом, мріяв про власний парашут.
Призваний на військову службу 16.07.1999 Коломийським РВК Івано-Франківської області. Закінчив Одеський інститут Сухопутних військ, факультет розвідки, спеціальність офіцер-водолаз спецпризначення. За розподілом проходив службу у Центрі «Десна», по тому перевівся до військової частини «морських котиків» в Очаків. Проходив навчання в Канаді та Хорватії. Брав участь у спільних навчаннях Україна - НАТО, здійснив 422 занурення у воду і 145 стрибків з парашутом, підготував понад півтисячі десантників, вільно розмовляв французькою.
Капітан-лейтенант, начальник групи десантного забезпечення 73-го морського центру спеціального призначення. 9 серпня 2014 був направлений у зону бойових дій в район Іловайська.
Володимир брав участь у багатьох бойових операціях, але особливо складною та небезпечною для нього стала битва під Іловайськом. У серпні 2014 року українські війська, серед яких був і Володимир, потрапили в оточення – так званий «Іловайський котел». Це було важке випробування для всіх бійців, адже вони опинилися в ситуації, де шансів на виживання було дуже мало.
Володимир не залишився осторонь у цей критичний момент. Він зробив усе можливе, щоб допомогти своїм побратимам. Разом із іншими бійцями намагався прорвати оточення і врятувати тих, хто потребував допомоги. Він проявив неймовірну мужність, коли під ворожим вогнем евакуйовував поранених. У цих умовах Володя, не думаючи про власне життя, до останнього захищав своїх побратимів.
Загинув 31 серпня 2014 року під час виходу з «Іловайського котла».
Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Сьогодні, згадуючи про Іловайськ, ми повинні пам’ятати про героїв, які, не шкодуючи власного життя, стали на захист нашої держави. Їхня відданість і жертовність є прикладом для кожного з нас, а їхні імена повинні жити у нашій пам’яті назавжди. «Іловайський котел» - це не лише трагедія, але й урок для всіх нас. Це нагадування про те, що незалежність та свобода коштують великих жертв. Герої з України, які боролися під Іловайськом, залишили незгладимий слід у нашій історії. Їхній приклад надихає нас продовжувати боротьбу за вільну, незалежну Україну, пам’ятаючи про тих, хто вже віддав за неї своє життя.
