«Чорнобильська трагедія — біль, що не згасає: 39 років потому»
У суботу, 26 квітня, виповнюється 39 років з дня аварії на Чорнобильській атомній електростанції. 8 грудня 2016 року Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй ухвалила резолюцію, якою проголосила 26 квітня Міжнародним днем памʼяті про чорнобильську катастрофу.
Як відомо, 26 квітня 1986 року о 1 год. 23 хв. на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС стався потужний хімічний вибух, який спричинив руйнування частини реакторного блоку і машинного залу. Внаслідок вибуху виникла пожежа, яка перекинулася на дах третього енергоблоку. Майже одразу на місце аварії приїхали пожежники. Вогонь гасили до 5 години ранку. Проте у середині самого четвертого блоку його вдалося ліквідувати лише 10 травня, коли більша частина графіту згоріла. Після вибуху та пожежі утворилася радіоактивна хмара, яка накрила не лише території сучасної України, Білорусі та Росії, але й території багатьох європейських країн – Швеції, Австрії, Норвегії, Німеччини, Фінляндії, Греції, Румунії, Словенії, Литви, Латвії. За Міжнародною шкалою ядерних подій (INES) цю аварію класифікували за найвищим - сьомим - рівнем небезпеки.
Від самого початку Москва та керівництво УРСР приховували факт аварії та наслідки екологічної катастрофи. Першою про підвищення рівня радіації повідомила Швеція. Лише 28 квітня в СРСР з’явилося перше офіційне повідомлення.
У перші дні після аварії було евакуйовано населення 10-кілометрової зони, надалі зону евакуації розширили до 30 кілометрів. Загалом в Україні радіоактивно забрудненими стали 2293 населені пункти, у яких на кінець вісімдесятих років минулого сторіччя мешкало понад 2,6 млн осіб. У результаті цієї катастрофи із сільськогосподарського користування було виведено понад 5 млн га земель.
Задля запобігання розповсюдженню радіації наприкінці 1986 року зруйнований реактор накрили спеціальним «саркофагом». За оцінками спеціалістів, під ним залишилося приблизно 95% палива, яке було в реакторі на момент аварії, а також значна кількість радіоактивних речовин, які складаються із залишків зруйнованого реактора. З міркувань безпеки 15 грудня 2000 року роботу Чорнобильської АЕС було припинено. Водночас об’єкт «Укриття», зведений у 1986 році, поступово руйнувався.
Україна звернулася до міжнародної спільноти щодо проведення конкурсу проєктів із перетворення об’єкта «Укриття». У 2004 році було проведено тендер на проєктування і спорудження нового «саркофагу» - Нового безпечного конфайнмента. Його будівництво розпочалось у 2012 році. 29 листопада 2016 року на об’єкт «Укриття» було насунуто Арку Нового безпечного конфайнмента. 10 липня 2019 року Державне спеціалізоване підприємство «Чорнобильська АЕС» ввело в експлуатацію комплекс НБК. Надалі будуть роботи з демонтажу нестабільних конструкцій об’єкту «Укриття». Однак у 2022 році Чорнобильська АЕС опинилася під російською окупацією. Загарбники зайняли територію Чорнобильської АЕС, розташованої біля самого кордону з Білоруссю, у перший день вторгнення, 24 лютого. Вони взяли в полон українських військових і фактично тримали в заручниках цивільний персонал станції.
Окупанти перебували в Чорнобильській зоні пʼять тижнів. Унаслідок їхніх дій станція кілька разів залишалася без електропостачання, яке необхідне для охолодження відпрацьованого палива. І в цей момент світ знову опинився на порозі екологічної катастрофи. Після деокупації ЧАЕС були зафіксовані численні випадки руйнування і розкомплектування обладнання. Не лишилося жодного непошкодженого офісу, зламано меблі, розграбовано і розтрощено комп’ютерну та оргтехніку.
Працівники Станично-Луганської селищної військової адміністрації також долучилися до вшанування 39-ї річниці з дня аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Цей день став для них не лише нагодою згадати одну з найстрашніших трагедій ХХ століття, а й виявом шани до героїзму та жертовності тисяч українців, які першими прийняли на себе удар атомної біди.
У межах памʼятних заходів колектив адміністрації переглянув документальний фільм «Чорнобильська трагедія – біль України». Цей фільм емоційно та правдиво розповідає про події квітня 1986 року, висвітлює хронологію катастрофи, її наслідки та найважливіше — обличчя тих, хто став на захист людства. Глядачі мали змогу побачити реальні кадри боротьби з вогнем, почути свідчення ліквідаторів — пожежників, медиків, військових, працівників АЕС, які ціною власного здоров’я й життя стримували невидимого ворога — радіацію.
Особливо вразили кадри, в яких показано будні ліквідаторів, їхню сміливість, самопожертву і безмежну відповідальність за долю цілої країни. Перегляд фільму спонукав до глибокого осмислення того, якою ціною була зупинена атомна загроза, і наскільки важливо сьогодні пам’ятати ці уроки історії.
