Як ми говоримо про ветеранів: принципи комунікації, висловлювання
Дата: 05.11.2025 12:28
Кількість переглядів: 119
Коли 10 років тому, у 2014–2015 роках, в Україні лише формувалася сфера ветеранських справ, ветеранів уявляли переважно старшими людьми та весь наратив про них будувався довкола спадку Другої світової війни. Тоді люди перебували в капсулі стереотипів щодо ветеранів і ветеранок та не розуміли їхній шлях і потреби.
Після початку повномасштабної війни ситуація змінилась: тепер 70% українців мають серед близьких тих, хто має бойовий досвід, а рівень довіри до ветеранів та ветеранок зріс до 94%. Відтепер ветерани та ветеранки — це наші родичі, друзі й колеги. Це захисники та захисниці України — незалежної держави. Вони борються за наш суверенітет і територіальну цілісність, захищаючи наші життя. І називаючи ветеранів і ветеранок саме так, ми робимо їх видимими, а ще визнаємо війну — війною.
Основоположний принцип ставлення до ветерана - спочатку має йти людина, а потім будь-яка її ознака. Це означає, що на першому плані завжди залишається особистість, а будь-який її досвід, зокрема бойовий, є лише однією з її ознак та характеристик. Те, як ми говоримо про ветерана, має значення. Не лише для людей, про яких ми говоримо, але й для нас самих. Адже наративи, які ми вибудовуємо сьогодні, визначають нас та наше майбутнє.
Принципи нашої комунікації з ветеранами і ветеранками:
- Передусім людина, потім — її досвід. Ми розділяємо особистість та її досвід і використовуємо конструкцію «людина із певною ознакою» замість коротших евфемізмів. Наприклад, «людина з інвалідністю», «людина з бойовим досвідом», «звільнена з полону людина».
- Називаємо речі своїми іменами. Ми говоримо просто та прямо. Нам важливо називати речі своїми іменами: війну війною, полон — полоном. Коли ми проговорюємо назви явищ і станів, то даємо ветеранам/кам або їхнім близьким чіткі визначення, позбавлені емоційного забарвлення.
- Без оцінок. Ми працюємо для кожного ветерана, ветеранки та їхніх рідних особисто. Кожна людина отримала свій досвід по-різному та йде своїм власним шляхом. Однак ми не ранжуємо та не даємо оцінки цьому досвіду, не вживаємо оцінювальних означень щодо дій та реакцій, станів, переживань, рішень та подій у їхньому житті. Ми не визначаємо, що є нормою, оскільки вона для кожного та кожної своя.
Якщо ми маємо вагання чи побоювання, як говорити про якийсь досвід чи ознаку людини, то питаємо про це в неї самої. Для нагального прикладу наведемо глосарій виразів і позначимо, як слід вживати певні слова, ознаки, події.
|
ГОВОРИМО
|
НЕ ГОВОРИМО
|
|
Ветеран або ветеранка
Для нас слово «ветеран/ка» є найточнішим означенням людини, яка брала участь у бойових діях та завершила службу.
|
Колишній військовий
Хоч формально це вірне визначення, однак військова служба може залишатися частиною ідентичності людини та важливою і значущою частиною її життя. А такий термін може сприйматися знецінювальним, ніби внесок та досвід людини після завершення служби вже не має значення.
Фронтовик
Замість цього слова ми обираємо «ветеран/ка», що охоплює більшу категорію людей із бойовим досвідом, незалежно від того, де саме вони його отримали — на фронті чи в тилу. Воно не обмежується фронтовими діями та робить його інклюзивнішим для всіх воїнів.
Атовець /атошник
Серед ветеранів та ветеранок є ті, хто брали участь в Антитерористичній операції (АТО) у 2014–2018 роках та Операції об’єднаних сил (ООС) у 2018–2022 роках. Велика частина цих людей у 2022 році знову долучилася до захисту країни. Ми не використовуємо визначення «атовець», оскільки вона показує не людину, а лише її участь в АТО. Ми ж розділяємо особистість та вважаємо, що будь-який її досвід не є визначальним. А термін «атошник» до того ж часто вживається у зневажливому контексті.
|
|
Військові, військовослужбовці/иці, захисники та захисниці, учасники бойових дій, воїни
Усе це — люди, що проходять службу просто зараз. Ми вживаємо для них різні означення.
Захисники та захисниці — це теж військові; люди, що стали на захист країни під час війни. Серед них є й ветерани/ки — ті, хто долучились до оборони знову після початку повномасштабного вторгнення. Тобто одна людина водночас може мати кілька ідентичностей — бути військовим/ою та ветераном/кою.
Учасники бойових дій — люди, що мають воєнний досвід у будь-якій ролі.
Воїнами ми називаємо як військових, захисників/иць, так і ветеранів/ок.
|
Наші сонечки, зайчики, котики
Такі визначення можуть сприйматися зневажливо та подекуди принизливо. Воїни — це люди, які боронять країну, ризикують своїм життям, виконують важливу і небезпечну роботу. Називати їх таким способом є фамільярністю та знеціненням їхнього внеску.
Бідні, нещасні
Ми не драматизуємо, не знецінюємо, не тиснемо на жалість. Воїни та їхні близькі проходять унікальний шлях, сповнений різними подіями, почуттями, потребами, серед яких можуть бути й виклики. Однак ми не даємо оцінку та не вирішуємо за людину, як вона проживає події.
|
|
Людина
|
Особа
Слово «особа» є формалізованим, дистанційованим та подекуди абстрактним. Ми вживаємо його лише коли йдеться про цитування юридичного або офіційного контексту, де точність і формальність є важливими.
|
|
Людина, що отримала поранення, людина із пораненням
Важливо бути чутливим до людської гідності та поваги. Коли ми говоримо про людей, які отримали поранення або травму, краще використовувати нейтральні та чутливі формулювання, такі як «людина, що отримала поранення» або «людина із пораненням». Це зберігає акцент на людській сутності та підкреслює, що поранення/травма є частиною їхнього досвіду, але не визначає їхню особистість.
|
Травмовані, трьохсоті, каліки, інваліди
Терміни на кшталт «травмовані», «трьохсоті», «каліки», «інваліди» можуть звучати зневажливо та стигматизуюче, накладати клеймо на людину.
|
|
Російсько-українська війна
Пряма та опосередкована збройна агресія російської федерації проти суверенітету і територіальної цілісності України, яка триває з 2014 року. 24 лютого 2022 року росія розпочала повномасштабне воєнне вторгнення в Україну, тим самим розпочавши новий етап війни. Ми означуємо це та не використовуємо евфемізмів.
|
Напад, захоплення, події на Сході, оце все, ці події
Ці обтічні фрази викривляють реальність та часто є маніпулятивними. Для нас важливо називати речі своїми іменами, не приховувати ворога
|
Коли ми говоримо про воїнів та їхніх близьких, шлях та процеси в їхньому житті, ми послуговуємося принципом поваги та гідності до них, а також їхньої суб’єктності. Ми поважаємо унікальний шлях кожної людини та не даємо йому власних оцінок. Ми не визначаємо замість людини, яким для неї є її досвід.
« повернутися
